Роки, обпалені війною… Чи близькі вони нам? Від слова війна пече у скронях... Оце і все? Якщо для нас це лихо тільки на словах, і ми не можемо до глибини самостійно усвідомити усю муку, біль і божевілля тих років, то це, можливо, і на краще, але історія відбулася.
Живуть ще спогади і житимуть до безкінечності, бо є ще люди, яким пече від слова війна не тільки у скронях, а і у серці, у кожній клітині тіла, у невиліковній рані – душі. Ці люди ще поряд з нами – це наші дідусі, бабусі, їхні батьки.
Чи не замислювалися ви, чому у них очі глибокі-глибокі і сумні-сумні, чому їхня радісна посмішка швидше нагадує гримасу болі, чому на сьогоднішні життєві негаразди вони реагують незрозумілим поглядом, адже ми – нове покоління -- і не підозрюємо, що таке справжні «негаразди»?
 
|